Як чітко формулювати думки в курсовій і дипломній: 9 правил з книжок про академічне письмо

Більшість зауважень керівника до тексту стосуються не змісту, а формулювань: «незрозуміло, що ви хочете сказати», «де висновок?», «багато води». Причина рідко полягає в нестачі знань. Студент наслідує манеру, яку вважає науковою: довгі речення, ланцюжки віддієслівних іменників, загальні фрази про актуальність. Автори класичних посібників з академічного письма описали, чому такий текст важко читати і як це виправити.

Розглянемо дев'ять правил з цих книжок. Кожне проілюстровано прикладом на матеріалі економічної курсової роботи. Повний перелік книжок подано наприкінці статті.

1. Спочатку висновок, потім аргументи

Барбара Мінто, авторка «Принципу піраміди», рекомендує будувати текст згори донизу: головна думка на початку, під нею аргументи, під кожним аргументом дані. Читач, який знає висновок, сприймає подальші цифри як докази, а не як набір фактів, з якого ще треба щось вивести (рис. 1).

У курсовій це означає, що перше речення підрозділу й перше речення абзацу формулюють твердження. Найчастіше правило порушують після таблиць: текст лише повторює назву таблиці, а висновок з'являється через кілька абзаців або не з'являється взагалі.

2. Дія має бути в дієслові, а не в іменнику

Джозеф Вільямс у книжці «Style: Lessons in Clarity and Grace» показує, що читач вважає речення зрозумілим, коли головні учасники стоять на місці підмета, а їхні дії виражено дієсловами. Гелен Сворд назвала віддієслівні іменники, що витісняють дієслова, «зомбі-іменниками»: вони роблять текст громіздким і приховують, хто що зробив.

В українських наукових текстах роль таких іменників виконують слова «здійснення», «проведення», «забезпечення», «підвищення». Найкоротшу й природну заміну дають безособові форми на -но, -то: «проаналізовано», «встановлено», «запропоновано». Вони відповідають українській науковій традиції; займенник «я» в курсових зазвичай не вживають, а прийнятність авторського «ми» варто уточнити в керівника.

3. Від відомого до нового

Друге правило Вільямса стосується зв'язності: речення легше сприймати, коли воно починається з уже відомого читачеві (того, про що йшлося в попередньому реченні) і закінчується новою інформацією. Кінець речення є позицією наголосу, тож саме туди варто ставити те, що читач має запам'ятати.

У другому варіанті кожне речення починається з того, чим закінчилося попереднє, тому текст читається як послідовне міркування, а не як перелік фактів.

4. Пишіть для читача, який не знає того, що знаєте ви

Стівен Пінкер у книжці «The Sense of Style» називає головною причиною незрозумілих текстів «прокляття знання»: автор не може уявити, як його текст сприймає людина без його контексту. Звідси нерозшифровані абревіатури, пропущені кроки міркування і терміни без пояснень. Умберто Еко в книжці «Як написати дипломну роботу» дає пряму пораду: визначайте кожен термін, коли вводите його вперше.

Для курсової з розрахунками це правило має конкретну форму: кожен показник подають з формулою, поясненням позначень, джерелом даних і нормативним значенням, якщо воно існує.

Пінкер пропонує й практичну перевірку: дати текст людині поза темою. Якщо одногрупник з іншої спеціалізації не може переказати абзац своїми словами, абзац потребує переписування.

5. Покажіть, з ким ви погоджуєтеся і з ким ні

Джеральд Граф і Кеті Біркенштайн у книжці «They Say / I Say» описують академічне письмо як участь у дискусії: спершу автор коротко передає, що кажуть інші, потім формулює власну позицію щодо цього. Типова вада теоретичного розділу курсової полягає в тому, що перша частина є, а другої немає: розділ складається з послідовних цитат «А вважає…, Б вважає…» без висновку.

Виправлення полягає в тому, щоб згрупувати позиції за підходами і пояснити, який підхід прийнято в роботі та чому.

Граф і Біркенштайн радять також передбачати заперечення опонента й відповідати на них. Для курсової це означає назвати обмеження власного аналізу раніше, ніж на них укаже рецензент. У таблиці 1 наведено фрази, що виконують ці функції.

6. Дозуйте впевненість твердження

Кен Гайленд у дослідженні «Hedging in Scientific Research Articles» показав, що науковці постійно калібрують силу тверджень. Пом'якшувальні формулювання («імовірно», «дані свідчать») відрізняють встановлений факт від інтерпретації. Надмірна категоричність робить висновок вразливим, надмірна обережність приховує позицію автора. Рівень упевненості має відповідати силі доказів (рис. 2).

Протилежна помилка, нагромадження застережень в одному реченні («можна, імовірно, певною мірою припустити»), виправляється так само: одне формулювання, що відповідає силі доказу.

7. Викреслюйте зайві слова

Вільям Странк і Елвін Брукс Вайт у «The Elements of Style» сформулювали принцип, який часто цитують: у реченні не повинно бути зайвих слів, в абзаці — зайвих речень. Зайвими є слова, після видалення яких зміст речення не змінюється. У курсових найчастіше трапляються такі (табл. 2).

8. Позбудьтеся кальок

Для україномовного тексту окремим джерелом помилок є кальки з російської мови. Класичні посібники з культури мовлення, «Як ми говоримо» Бориса Антоненка-Давидовича і «Культура слова» Олександра Пономарева, містять докладні переліки таких помилок. Нормоконтроль і рецензенти помічають їх одразу. У таблиці 3 зібрано ті, що найчастіше трапляються в економічних роботах.

9. Пишіть і редагуйте окремо

Пол Сільвія в книжці «How to Write a Lot» доводить, що продуктивність у науковому письмі залежить не від натхнення, а від регулярного графіка: фіксований час для письма кілька разів на тиждень. Еко радить у першій чернетці записувати все, а скорочувати згодом. Обидві поради ведуть до одного висновку: написання й редагування є різними завданнями, і спроба виконувати їх одночасно гальмує обидва.

Чернетку пишуть, не зупиняючись на формулюваннях. Редагують її після перерви, щонайменше наступного дня, за кілька проходів: від загального до часткового (рис. 3). Кожен прохід перевіряє одне: якщо одночасно шукати і логічні прогалини, і кальки, найімовірніше пропустити і те, й інше.

На останньому проході корисно прочитати текст уголос. Речення, на якому доводиться перевести подих посередині або перечитати початок, потребує поділу на два.

Підсумок

Дев'ять правил зводяться до трьох вимог. Перша — структура: висновок на початку, одне твердження в абзаці, власна позиція щодо літератури (правила 1, 5). Друга — ясність речення: дія в дієслові, рух від відомого до нового, визначені терміни (правила 2–4). Третя — точність слова: виважена впевненість, без зайвих слів і кальок (правила 6–8). Правило 9 пояснює, як досягти всього цього без постійної боротьби з кожним реченням: писати чернетку вільно, а виправляти її окремими проходами.